Класики і сучасники

72

Знаєте, а мене задовбали товариші, волаючі на всю Іванівську, що сучасна література — повний відстій і мерзота.

— Ця книга розбещує дітей! — пирскаючи слиною і вихоплюючи у мене з рук книжку, репетує бібліотекар. — Навіщо тобі? Там вбивства, насильство, смерть!

Я покірно кладу «Голодні ігри» і прошу «Сяйво» Стівена Кінга. Скандал повторюється і набирає обертів. Зі швидкістю олімпійця-бігуна вилітаю з бібліотеки і лину в книжковий, де з обличчям, повним відрази, тітонька-касир все ж пробиває мені книгу Коллінз.

— Бач, нехрист! Краще піди В церкву! — голосить стара вчителька, побачивши у мене в руках «Гаррі Поттера».

— Язичницями! — верещить подруга, перегорнувши «Персі Джексона», якого я з великим задоволенням читала років 10-12.

— Фу, нудота і маячня! — це про «Золотий компас», так-так.

— Це ж зоофильство якесь… — це вже про стареньких, зачитаних «Котів-воителях», призначених для молодшого шкільного віку.

Якщо я читала або зараз читаю щось із вищезазначеного, це не означає, що я ТП або, ще гірше, лінива дегенератка. Так, мені шкода Мишкіна, я ненавиджу Печоріна і можу висловити свою думку про «Війні і світі», так як, на відміну від багатьох, подужала всі томи. І немає нічого поганого в тому, що я інколи хочу поплакати над зворушливими підлітковими історіями, що розповідають про ту ж любов, дружбу, горе і зраду, тільки на більш зрозумілою мовою. І дітям, до речі, варто дізнатися про це ще до прочитання серйозних творів Пушкіна і Достоєвського. І так, краще, якщо джерела будуть актуальними.