Біжи, Форест, біжи

26

А мене задовбали люди, в останній момент згадують щось важливе й термінове. Класичний приклад — наш начальник. У нас цікава організація, де співробітники приходять і йдуть у міру потреби. Якщо вони є в потрібному місці в потрібний час, то все добре, подальші їх пересування ніхто не контролює.

Один із співробітників зібрався йти додому. Голосно запитав, чи потрібен він кому-небудь, і повідомив, коли буде в організації в наступний раз. Як тільки він ховається за дверима, наш керівник кидається слідом і кличе того на весь коридор. Хвилин п’ять їх немає…

Я, прийшовши з відвертою застудою (ну дуже було потрібно), кажу, що вже йду. Ставлю ті ж питання, жартую з колегою. Одягаємося на очах у всіх, всі бачать, що я йду. Але варто мені в застебнутому зимовій куртці, шарфі і шапці відкрити двері, як бос раптово згадує, що мені потрібно зареєструватися в базі даних, і починає майстер-клас з реєстрації. Знаючи його, я розумію, що це розвага на півгодини мінімум. Уявляєте собі хворої людини до зимової екіпіровки, замкненого у приміщенні на півгодини? А як потім йти на вулицю, явно відповідну одязі?

І це тягание кота за різні частини тіла відбувається з усіма: і з підлеглими і з колегами.

Напевно сайт читають психологи, так підкажіть, що це: такий прийом від британських вчених або спадщина Штірліца, який стверджував, що запам’ятовується перша і остання фраза? Навіщо ловити минає співробітника і довго з ним говорити?