Ах, це котик стирчить?

85

Сталося мою високоповажного коте прихворать. Хворому був викликаний чудовий лікар-ветеринар, який дбайливо і делікатно провів вдома всі необхідні маніпуляції, виписав лікування (давати сироп-проносне через день) і попросив передзвонити і відзвітувати про самопочуття пацієнта.

Забавне сталося, коли лікування коте підходило до кінця. Хто намагався коли-небудь давати коту ліки перорально, зрозуміє, наскільки невдячне це заняття. Вихід був знайдений: котик чудово випивав сироп, якщо його вводили в рот за допомогою інсулінового шприца без голки.

Шприци закінчилися, потрібен ще один для останнього «уколу». Натхненна палаючими поглядами і зарозумілими відмовами фармацевтів у перших двох аптеках, я вже боялася просити один інсуліновий шприц і стала просити три або п’ять в надії на те, що хоч так зможу уникнути підозр у наркоманії. Але і це не допомогло — у кожній аптеці тітоньки за прилавком вважали своїм обов’язком окинути мене поглядом з сумішшю презирства і подиву: як-ніяк гарно одягнена дівчина з красиво укладеним волоссям і доглянутими руками. Один раз фыркнули, що продають лише по десять штук; я погодилася, але повернула шприци, не сплативши — ті були з незнімної голкою.

Не задовбали — задумалася. Бідні діабетики… Наскільки їх, повинно бути, все це задолбали!