Параліч гланди громадського обовязку

87

Збираюся піти на службу в державну контору однієї з країн СНД. Для цього потрібно в черговий раз пройти медкомісію у військкоматі.

Стою в черзі перед реєстратурою. Хлопець клянеться і божиться, що він категорично не придатний для стройової служби. У відповідь йому показують документ, де він здоровий і повністю готовий до приємного річного відпочинку. Підходить моя черга.

— Доброго дня, мені потрібен такий-то штампик.
— Ви тимчасово придатні, можете пройти комісію заново.

В моєму випадку «тимчасово» означає повний провал. Гаразд, йдемо перевірятися. Бажаючих «відкосити», як завжди, багато, тому лікарі починають екстрену терапію прямо на місці: «глухому» оперативно вливають у вуха рідина з величезного шприца, «сліпому» — краплі в очі, «сердечника» змушують вилікуватися присіданнями і віджиманнями.
Я косити не збираюся — мені потрібен позитивний підсумок.

Як тільки лікарі дізнавалися, що мені потрібно, вони раптово виявляли цілий букет хвороб, раніше не помічених. Одним стусаном в пупок терапевт діагностувала хронічний гастрит і пролапс мітрального клапана першого ступеня з ускладненням. Головний лихоЕкшн , хірург, з усмішкою сказала, що нікуди мене такого хворого не візьмуть — але через пару років клапан раптово запрацює, вага набереться, гастрит зникне, пройде параліч гланди громадського обов’язку, пропаде вроджений порок морального ядра особистості, і я піду в армію. Підсумок невтішний: хочеш сидіти вдома — фігушки, підеш служити. Хочеш віддати, кхм, борг Батьківщині — сиди, не рипайся, ми тебе потім заберемо. Навіщо лікарям це треба?..