Фіг вам, а не посмішка

34

А от мене задовбали такі прості люди, як автор історії «Прохання починається з посмішки». Кажете, треба бути добрішими до тих, хто вас штовхнув, заважає вам, заподіює незручності або грубіянить, як ви висловилися, по дрібниці? Кажете, розумієте, що у людини можуть бути різні обставини, включаючи нестерпний головний біль, але з вами, мовляв, треба б з посмішкою, адже ви ж ненароком?

А з чого, вибачте, я повинна бути поблажлива до дорослій людині, не навчилася контролювати свій голос, свої рухи, не вміє дивитися по сторонах і думати заздалегідь?

Я з посмішкою підніму спіткнувся об мої ноги малюка і так само з посмішкою можу ввічливо натякнути його матусі, що варто уважніше стежити за постреленком, якщо вона відверто вважає ворон. Але якщо у мене влетить тіло моїй ваговій категорії або вище, посміхатися я не буду і в кращому випадку промовчу, бо це вже боляче, поза залежно від того, навмисно або ненавмисно. До того ж таким чином часто злодії вибивають цінні речі з кишень жертв. Так що бажання бути ввічливою у мене різко відпаде.

Те ж і з гучною промовою. Якщо я добре себе почуваю, то і зауважень робити не стану. Так, нічого доброго я про крикуне не подумаю, але і озвучувати свої думки не захочу. А от якщо у мене голова болить до нудоти або трапилося якесь нещастя, я можу й накричати. А що? Я теж ненавмисно, теж під дією почуттів. З гострою мігренню взагалі важко втриматися від членоушкодження, так що ви ще спасибі повинні сказати. Що, не подобається? Ось і мені не подобається, коли невиховані люди вимагають, щоб інші були з ними ввічливі.

Я тобі за новим чобіт пройдуся, але ти не ображайся, це я просто такий незграбний, видави посмішку і, незважаючи на підозру на перелом пари пальців, пожури мене як можна ніжніше.