Групові забави на столі

107

Магазин, в якому я працюю, продає настільні ігри. Уявіть собі: торговий центр, стрункі ряди відділів з дитячими іграшками та одягом, серед яких затесався отдельчик з такими ж яскравими барвистими коробками, але призначені далеко не для дітей. На кожній коробці і ціннику напис: «Настільна гра».

Заходить пара: юнак років двадцяти п’яти і дівчина трохи його молодший. Від консультації відмовляються, бродять між полиць, роздивляються коробки, коментують малюнки. Ходять хвилин п’ять, після чого обертаються до мене. Заговорює молодий чоловік:

— Дівчина, а чому не на всіх коробках малюнки є?

Якщо чесно, не розумію.

— Вибачте?

— Ну, на коробках з пазлами завжди показують, який малюнок повинен вийти.

Ясно: взяли за відділ з мозаїками.

— Це не пазли, це настільні ігри.

— Це че таке?

Максимально стисло і дохідливо пояснюю, що таке настолкі і з чим їх їдять.

— Круто… І шо, от навіть для нас є?

Презентую парочку ігор, розрахованих на двох чоловік, потім показую ту, в яку можна грати удвох, так і вчотирьох.

— Ух ти, круто! Так, а картинок-то чому ні?

— М-м-м… Дизайн такий у коробки.

— Ну, якщо картинки немає, то незрозуміло, що збирати доведеться.

— Е-е-е…

— Ну, пазл. Це ж пазли?