Це мій, іди мій в свій

45

Адміністративна будівля. Будівля стара, повоєнна, тому лише чотири поверхи, але будівля досить довге, вздовж вулиці. Задолбали мене ось що. Вірніше, ось хто. Вірніше, жінки.

Офіс, в якому я працюю, знаходиться в середині другого поверху. Організацій на поверсі багато. Два туалети в різних кінцях довгого коридору: чоловічий і жіночий.

Жінки, які працюють поряд з чоловічим туалетом, ходять туди мити посуд: кружки, ложки, тарілки. Туалет розділений на два приміщення: курилка з раковинами і, власне, туалет. Так майже завжди там можна побачити жінку, миючу посуд з виглядом, ніби вона у себе на кухні. І плювати на те, що поруч стоять чоловіки обговорюють за цигаркою свої проблеми, що через стінку справляють нужду з відповідними звуками. Виходячи з туалету і застегиваясь на ходу, цілком можна наткнутися на покер-фейс жінки.

На іншому кінці коридору знаходиться жіночий туалет. Я запитав у колег-жінок, які працюють поруч, з’являються чоловіки у них в туалеті. Відповіддю мені були здивовані очі і вигук: «Ні разу не було!»

Я розумію, що коридор завдовжки під сто метрів.

Я розумію, що набагато простіше зайти помити кухоль після чаю в чоловічий туалет.

Я розумію, що кожен раз не набігаєшся.

Я розумію, що «що тут такого взагалі?».

Я розумію, що «я ж жінка, мені можна, що я там не бачила?».

Але якщо б я працював поруч з жіночим туалетом і пішов туди помити кухоль, як би на мене відреагували? Маніяк? Заклопотаний? Збоченець? Висловили б мені все як на духу, поскаржилися б охороні.

А вчорашній випадок добив геть. Курю в порожньому туалеті. Заходить жінка і каже: «Молодий чоловік, ви покараульте тут, а я в туалет сходжу, а то жіночий далеко».